Не просто так прийшла журба,
Вода не просто миє корінь.
Сумна, задумана верба
Стоїть в щемливій упокорі.
То вітер злий їй листя рве,
То сірий дощ змиває коси.
Верба у просторі живе,
Нічого в нас вона не просить.
Стоїть сумна в своїй журбі,
Мовчить, не плаче — не зітхає.
Верба — простори голубі
Усім своїм єством кохає.