Згубився сон, як ранок приблукав.
Ти на струнких, високих каблуках
Прийшла сама. Чого, я не питаю.
Бо це — лиш сон. Насправді —
глупота.
Була — й нема. І жаль. І щось —
не дуже.
Я вже нічого не шкодую, друже,
Де ти була — суцільна пустота.
Сьогодні не спроста про це сказав,
Прогнав свій сон і ранок свій
зустріну,
А ранком стріну чарівну царівну,
В котрої на очах тремтить сльоза.
...Хто вас образив? — в неї
запитаю,
Щось снилося, а що — не пам’ятаю.