Ніч пішла собі тихо.
На ранок зіпхнула
Всі хвороби і смерті.
І дня вічний гомін.
Привіталося лихо, рукою махнуло.
Поміж тінями в світі
ми всі невідомі.
Тут, під небом високим
і сокіл маленький,
І хмаринка дощем може землю
залити.
...Тихо мовила мати —
«Мій синку маленький,
Ми прийшли у цей світ,
щоби Богу молитись».