ВАСИЛЬ

МИКОЛАЙОВИЧ

ДРАБИШИНЕЦЬ

МОЯ ВІРА
Підніметься трава після глухих «морозів»,
Запроменіє світ і сонцем, і теплом.
Чи ще згадати ми усе — усі
у змозі?
Чи тихо наше вже від нас усіх
Втекло?
Іде нова доба. Будівля України
Поволі, а росте. Уперті мулярі.
Ще обриси землі батьків на вік
не стерті
Ще порох всіх сердець
не стлів, не відгорів.
Вогонь — звитяги дух — ще переллється
в юних.
Поміж дітьми, у нас, не мало
світлих мрій.
Котрі торкнуть
бандур бентежні, чисті
струни
Під маєвом небес
Вкраїнських прапорів.

Присвята | Поламані рами | Україна чи пустиня? | Ти, Сило Духа | Куди ми йдем? | Верба | Сон | Де сонце ходить спати? | Мінялись прапори | Колись я дуже сумував за вами | Рефам | Хрести й хрести | Відгуляла весна | Чого до серця лізе сум? | І впали зрубані гаї | Були в нас люди | Моя віра | Чи сумно, чи прикро | Чиї ми? | На самоті | Нам залишається так мало | Хтось має хобі | Надоїло життя | Гадаю | Великі люди в нас | Останнє слово | Наливала отрути | Людський шлях | Минають дні | Київська Русь | На грані честі | Ніч пішла | На всі вітри летять надії | Городили плоти | І мертвих, і живих | Життя було | Далеч сірих днів | До незалежності | На кораблі | Пташина доля | Жінка і мати | Багато в світі зла | Твоя бандура | Наламано кісток | Наша дорога | Обриваються надії