Тремтять-дрижать від грому гори.
Чи нас колись покине горе
Питаю вас, брати мої?
Чи нам з віків і у віки
Вплітати смуток у барвінок?
Де наше щастя, наше віно?
Де наші праведні жінки?
З якого поля ми орли?
З якого дерева ми корінь?
Не знаю сам, як ми могли
Століття гнутись в упокорі.
Рости у тупості й біді,
Без віри, без надії, сили.
... Немов траву, нас всі
косили
На полі темному подій.