Вдивляючись у далеч сірих днів,
Я бачу тільки темну цвіль і темінь.
Були гетьмани в нас колись окремі,
Були ж на світі всюди ми одні.
Були язичники^ були й хрещені,
І нехристи з нас пили нашу кров.
Серед степів, серед сумних дібров
Тремтіли гридні, тішились нікчеми,
Князі й гетьмани бились «за любов»
Віками дерли шкіру, тобто мито,
Вели на блуд Україну «немиту».
Забувши, що під небом усі смертні,
Мішали кров, творили перевертнів.